Соняшник – культура з багатою історією

27.07.2021

Соняшник – одна з найбільш популярних культур останніх десятиліть. Його вирощування пройшло довгий шлях й торкнулося історії багатьох країн. Батьківщиною його вважається Північна Америка, корінні жителі якої культивували його ще 4500 років тому.

Спочатку соняшник був кущистою рослиною з декількома головами, але в процесі вирощування став одноствольним й замість декількох квіток залишив лише одну, зате більшого розміру. Вирощували його для вживання в зернах в якості закуски, помелу у борошно для випікання перепічок і солодких тістечок. Його змішували з іншим насінням і злаками, додавали до горіхів, сушених фруктів і бобів, вичавлювали з нього олію й задіювали для готування їжі. Соняшник вважався одним з основних продуктів харчування корінних американців.

Існує безліч свідчень, що вказують, що насіння соняшнику застосовували і в безлічі непродовольчих цілей. Наприклад, здобуту соняшникову олію цієї рослини використовували в якості сонцезахисного крему, а пігменти – для створення пурпурної фарби, призначеної для фарбування волосся й одягу з тканини та шкіри. Більш того, в справу йшло навіть стебло – його використовували в будівництві глинобитних стін і огорож.

В Європі про соняшник дізналися на початку XVI століття, коли він був виявлений іспанськими мореплавцями. Вони зібрали насіння й привезли його в додому, втім про реальні перспективи його вирощування європейці навіть не підозрювали й вирощували його виключно з декоративними цілями і лише через 200 років відкрили його реальні можливості. Абсолютно випускаючи з уваги харчовий і олійний потенціал цієї культури, її вирощували для медичних цілей – наприклад, як протизапальний засіб.

До 1700 року ситуація в корені змінилася – соняшник стали вирощувати для отримання олії, причому першість в його вирощуванні отримала Україна та Росія. Багато в чому ситуація була пов’язана з Російською православною церквою, яка забороняла вживання ряду продуктів під час Великого посту, проте соняшнику серед цього переліку не було. До речі, саме тому сьогодні соняшникову олію часто називають пісною.

З приходом XIX століття попит на соняшникову олію виріс до небувалих висот, а його посівні площі в одній тільки Україні перевищили 400 тис. гектарів і з кожним роком лише зростали. Згодом ринок цієї культури розділився на 2 окремі сегменти – маслянисті та насінні, після чого почалася ера селекційних здобутків.

В Америці соняшник стали активно використовувати у вигляді корму для тварин, робили з нього олію, відкриваючи нові ринки збуту. В середині 1960 років селекційні програми вийшли за рамки однієї тільки врожайності й відсотка вмісту олії.  Велику увагу селекціонери стали приділяти підвищенню опірності хворобам, завдяки чому було здійснено відкриття, що назавжди змінило селекцію цієї культури – після ряду успішних дослідів по вирощуванню французький генетик Леклерк зумів створити стійкі комерційні гібриди, що використовують комбіновані ознаки різних батьківських рослин.

За останні 20 років світовий ринок олійних культур виріс у декілька разів, і соняшник займає в ньому одне з провідних місць. Основна частина посівних площ усіх видів соняшнику зайнята олійними сортами, а три країни – Україна, Аргентина та Росія – виготовляють понад 55% насіння соняшнику в світі, що складає близько 30 млн тонн. Щорічно Україна виготовляє близько 13 млн тонн насіння соняшнику, з кожним роком лише нарощуючи свій потенціал.